Заспане дзеркало дивиться на мене очима сови.
Вже вкотре підходжу до нього, але не знаходжу розваги.
Нелогічно, коли в грудні так багато зеленої трави,
І нема рівноваги.

Сон.
Знову сон, завтра сон, вчора сон; дощ у грудні - це катастрофа.
Я нікого не цілую, крім смуг на пухнастому боці кота.
В голові тільки біль і вимучені, вичавлені строфи.
І неповнота.

Уся музика остогидла й приїлась, як несолений борщ.
Персонажі з кіно - мої друзі на сьогоднішній вечір.
Я планую ненавидіти це безділля, цей грудень, цей дощ,
І з реальності втечу.

Рік.
Рік доходить кінця, але хіба це міняє хоч крихту мого існування?
Я стою десь на згині непочатої шахової партії.
Я самотня ночами і днями, в розмові й мовчанні.
І у власній апатії.