Лица стираются из памяти…
Голоса стираются из памяти…
Мысли и чувства забываются…
Важное… неважное… сменяются…

Боль… сменяет чувство облегчения…
Плач – веселье… радость от общения…
Труд и будни – отдых в воскресение…
Пот рекой – победа… награждение…

Лето… Осень… Снова холод просится…
В зимний вечер дров в очаг подбросится…
А весною… травы встанут буйные…
Люди все… как будто снова юные…

Утро… вечер… ночь на день сменяется…
Все по кругу… в круг переливается…
И любовь… и дружба так сменяются…
Ближе… дальше… круг вдруг расширяется…

Времечко бежит неумолимое…
Лица стариков… с душой игривою…
Старый пес с котенком вместе греются…
В каждом… жизни искорка имеется…

Каждый… видя лучик солнышка… 
Понимает… жизнь «вкусна» до донышка…
Жизнь прекрасна… красками налитая…
Быть должна… до капельки испитая…

Антонина Бушинская


Зникають обличчя із пам'яті
разом із голосами
думки, почуття - геть зім'яті,
як і все, що ставалось з нами.

Замість болю прийде знеболення,
після сліз проминуть тривоги,
відпочинок чергується труднями,
вмиті пОтом - до перемоги.
Літо.
Осінь.
Знов градус на мінусі -
у ватру вечірню кинуться дрова,
і трави повстануть, коли навесні
всі знову здаються юні й здорові.
Ранок.
Вечір.
День ніччю закінчиться, -
все по колу і витече в коло
(як кохання у дружбу...інколи...)
Ближче-дальше...
...і знову
...і знову
час нікому не був у власності:
люди і звірі - міра одна!
і доки життя у ємкості:
пий до дна...пий до дна...пий до дна.

переклад О. Павелець