"Але ж вона не така, як інші, задумалася, кажучи сама собі М.(Мєні) А.(Анніс), вимальовуючи на товстому полотні щось дивне, зрозуміле лише їй. Ніколи ще не було, щоб хтось дав похвалу мені за мою геніальність! Крикнувши, вона кинула червоні фарби, які розтіклися по стінах як кров.
Тільки цієї ночі все було по-іншому, ніч затягнулася, мов мажорна партія, простягаючись через вуха, не давала заплющити очі. Один, два, три... все ніяк не виходить заснути, ну чому?! Вставши з ліжка, вона взяла темно-помаранчеву фарбу, наносячи на полотно перші деталі. Чи це натхнення, чи просто всі її думки мають силу, вже не важливо."



"Вона прокинулась о дев’ятій тридцять, хмура.
- Усе-таки сон, але ж який реалістичний. Я пам'ятаю все з нього, – сказала вона, пишучи на мольберті фантастику з її голови, яка стає для неї частинкою життя. Ну що ж, у мене сьогодні має бути гарний день, задумалась М.А., тримаючи пензель у зубах. Але до її кімнати постукав тато.
- Люба, сьогодні твій щасливий день, ми їдемо на виставку картин, до галереї. Збирайся.
- І так кожну неділю, кожнісіньку ми їздимо туди, дивитися на картини людей, які стали знаменитими завдяки своєму таланту. Чи є він у мене? Я так не думаю...
Поглянувши на себе в дзеркало, Мєні звернула увагу на картину. Вона, вона наче щось дивовижне, і це намалювала я?! 
Взявши картину, вона підбігла до Гріна, її батька.
Дивись, дивись, дивись! Ось, це я сама намалювала, – промовила вона, як мала дитина, усміхнувшись на сто ярдів. Мєні чекала похвалу від нього, це як аванс, який отримує кожен за свій талант."



"Близько цієї миті, як по будильнику, який він розбив вчора, прокидається Стен.
Ні, він не малює, та й не думає, що він найгірший у світі і що його ніхто не розуміє.
Тоді що такого схожого в цих двох?
Він не схильний шукати підтвердження своїх талантів. І взагалі, усі ці роздуми про «геніальність» не для нього.
Не можна сказати, що у нього свій ритм, але своя гітара є, так само, як і бажання до змін.
  Сьогодні, як завжди, він буде грати біля чайного будиночка, недалеко від пекарні.
Стен, виглянувши у вікно, каже:
— Обіцяю принести щось смачненьке.
А у відповідь тільки:
— Мяу?
— Так, сьогодні доволі гарна погода, хочеш піти зі мною?
Киваючи головою з боку в бік, маленький шерстяний клубочок мурчить від радості.
— Гаразд, ходімо.
Пакуючи з собою гітару і тримаючи свого кота на плечі, Стен ще не знає, що саме він може змінити чиєсь життя."